SA14. Довгострокова ремісія при лікуванні карипразином у пацієнтів із шизофренією: ретроспективний аналіз результатів рандомізованого подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження для профілактики рецидивів
Стівен Поткін, Крістоф Коррелл, Ченг-Тао Чанг, Балаш Сатмарі, Іштван Ласловскі та Віллі Ерлі
Анотація
Базова інформація: Шизофренія є складним і хронічним захворюванням, і багато пацієнтів з шизофренією не досягають повного одужання. Таким чином, важливою метою лікування шизофренії є ремісія або полегшення симптомів до рівнів, які істотно не впливають на поведінку. Антипсихотичний препарат карипразин, частковий агоніст рецепторів дофаміну D3/D2, був схвалений FDA1 у Сполучених Штатах Америки для лікування дорослих із гострою шизофренією і змішаними та маніакальними епізодами біполярного розладу. У цьому ретроспективному аналізі було проведене дослідження ефективності карипразину для підтримання ремісії у стабільних пацієнтів із шизофренією.
Методи: аналіз базувався на даних довгострокового рандомізованого подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження із застосуванням фіксованої дози карипразину для запобігання рецидивам у пацієнтів із шизофренією (NCT01412060). Пацієнтів спочатку стабілізували за допомогою карипразину протягом 20-тижневої відкритої фази, а потім рандомізували 1:1 для прийому фіксованої дози карипразину (3 мг, 6 мг або 9 мг/добу) або плацебо протягом 72 тижнів подвійного сліпого лікування. У цих ретроспективних аналізах визначення симптоматичної ремісії ґрунтувалося на критеріях Робочої групи з ремісії при шизофренії: бали ≤ 3 за пунктами Шкали PANSS оцінки позитивних та негативних синдромів2 , манери та поза (G5), незвичний зміст думок (G9), притуплений афект (N1), соціальна замкнутість (N4), відсутність спонтанності (N6), марення (P1), концептуальна дезорганізація (P2) і галюцинаторна поведінка (P3). Стійка ремісія визначалася як відповідність критеріям ремісії під час даного візиту та всіх попередніх подвійних сліпих візитів. Час до втрати стійкої ремісії оцінювали за допомогою аналізу Каплана – Мейєра; значення P базувалося на лог-ранговому критерії. Оцінка співвідношення ризиків базувалася на моделі пропорційної регресії ризиків Кокса.
Результати: із 200 пацієнтів, рандомізованих для подвійного сліпого лікування, приблизно 85% відповідали критеріям симптоматичної ремісії під час рандомізації. Під час подвійного сліпого лікування 60,5% пацієнтів, які отримували карипразин, і 34,9% пацієнтів, які отримували плацебо, мали стійку ремісію до останнього візиту (число тих, хто потребував лікування = 4). Час до втрати стійкої ремісії був значно довшим у групі карипразину, ніж у групі плацебо [P = 0,0020; співвідношення ризиків (95% довірчий інтервал): 0,51 (0,33-0,79)]. У пацієнтів, які отримували карипразин, і пацієнтів, які отримували плацебо, середня тривалість стійкої ремісії під час подвійного сліпого лікування становила 219,1 ± 194,4 і 157,0 ± 177,5 днів відповідно; середня тривалість стійкої ремісії становила 181,5 дня і 85,0 днів відповідно.
Висновок: порівняно з плацебо, лікування карипразином було пов’язане зі значно вищими показниками стійкої ремісії та більшою тривалістю стійкої ремісії, що свідчить про те, що карипразин був ефективним у підтриманні стабільної тривалої ремісії у пацієнтів із шизофренією.
1Food and Drug Administration – Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів США. – Прим. перекл.
2Positive and Negative Syndrome Scale. – Прим. перекл.