Т. Коельо Роша¹, Дж. Ф. Кунья¹, С. Торрес¹, Ж. Алвес Леал¹, Ж. Карвалью Моура¹, Д. Сібра¹, І. Монтейру Лопес¹, Г. Сілва Сантос¹, А. Лопес¹

¹ Клініка Centro Hospitalar Barreiro Montijo (Португалія), відділення психіатрії та психічного здоров’я.

Загальна інформація

Межовий розлад особистості (МРО)¹ – це складне психічне захворювання, яке характеризується значним порушенням емоційної регуляції, нестабільними міжособистісними стосунками, імпульсивною поведінкою та спотвореною самооцінкою. Попри велику поширеність і значний вплив на якість життя пацієнтів, варіанти лікування МРО традиційно обмежені. Проте нещодавно проведені дослідження визначили потенціал карипразину, антипсихотичного препарату з унікальними фармакологічними властивостями, для лікування симптомів, пов’язаних із МРО.

Дана наукова робота має на меті надати вичерпний огляд поточної літератури щодо ролі карипразину в лікуванні МРО. Вичерпний пошук літератури був здійснений з використанням електронних баз даних, зокрема PubMed і PsycINFO, для виявлення відповідних досліджень, опублікованих між 2000 і 2023 роками. Ключовими словами були «межовий розлад особистості», «карипразин», «психіатрія», «антипсихотик» і «фармакологічне лікування». Аналізуючи відповідні дослідження, клінічні випробування та звіти про клінічні випадки, ми прагнули оцінити ефективність, безпечність та механізми дії карипразину для лікування симптомів та функціональних порушень, пов’язаних із межовим розладом особистості.

Порівняно з іншими антипсихотичними лікарськими засобами, карипразин, частковий агоніст рецепторів дофаміну D3/D2 і частковий агоніст рецепторів серотоніну 5-HT1A, демонструє чіткий фармакологічний профіль. Специфічна модуляція цих рецепторів може сприяти його потенційній ефективності при спрямуванні на основні симптоми МРО. Ранні дослідження засвідчили, що карипразин здатний ефективно зменшувати емоційну дисрегуляцію, імпульсивність і гнів, що призводить до покращення стабільності настрою та міжособистісного функціонування в осіб із МРО. Також препарат продемонстрував перспективність у полегшенні когнітивної дисфункції та імпульсивності, які часто спостерігаються у даній популяції.

Окрім цього, було встановлено, що карипразин має сприятливий профіль побічних ефектів з меншою частотою метаболічних порушень і збільшення маси тіла, порівняно з іншими антипсихотичними препаратами. Це може покращити прихильність до лікування, що є вирішальним фактором у тривалому лікуванні МРО. Проте необхідні подальші дослідження, щоб визначити довготривалу безпечність та переносимість карипразину в цій конкретній групі пацієнтів.

Хоча карипразин можна вважати перспективним препаратом, його не слід розглядати як самостійне лікування МРО. Для досягнення оптимальних результатів рекомендуються інтегровані підходи до лікування, які поєднують психотерапію, зокрема діалектично-поведінкову терапію (ДПТ), з фармакотерапією. Кілька досліджень аналізували комбінацію карипразину та психотерапії, підкреслюючи потенційні синергічні ефекти даних методів лікування. Комбінована терапія продемонструвала зменшення симптомів, покращення загального функціонування та підвищення рівня ремісії у пацієнтів із МРО.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що застосування карипразину є новим терапевтичним підходом у лікуванні МРО. Його унікальні фармакологічні властивості та продемонстрована ефективність у лікуванні емоційної дисрегуляції, імпульсивності та дратівливості роблять його потенційним додатковим варіантом лікування. Проте необхідні подальші широкомасштабні рандомізовані контрольовані дослідження, щоб встановити його довгострокову ефективність, безпечність та оптимальні стратегії дозування в контексті МРО. Інтеграція карипразину в комплексний план лікування, який поєднує психотерапію та фармакотерапію, може запропонувати значні переваги особам, які страждають на МРО, покращуючи їхнє загальне самопочуття та якість життя.

Автори повідомляють про відсутність будь-якого конфлікту інтересів.