Після встановлення діагнозу шизофренії лікуючим лікарям, пацієнтам та членам їхніх сімей необхідно прийняти важливі рішення щодо лікування. Хоча очевидно, що покращення стану при шизофренії дозволяє досягти регулярний прийом антипсихотичних препаратів, відсоток пацієнтів, які не дотримуються режиму терапії, високий – від 20% до 56% ⁴. Для підвищення комплаєнсу і збільшення шансів виходу в тривалу ремісію пацієнт повинен отримувати препарат, який дієво полегшує симптоми шизофренії, добре переноситься та зручний для застосування⁶.
Вибір препарату Реагіла (діюча речовина – карипразин) на старті терапії шизофренії може бути обумовлений широким спектром короткострокової та пролонгованої⁷ дії карипразину на симптоми шизофренії: можливістю полегшення позитивних симптомів1 і стійких негативних симптомів^1,8. А також пов’язаний зі сприятливим профілем переносимості препарату: низький ризик збільшення маси тіла, невелика ймовірність виникнення седативного ефекту, кардіометаболічна нейтральність¹⁰. Крім того, препарат необхідно приймати 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі¹, що зручно для пацієнта.
Завдяки даним характеристикам, карипразин може бути розглянутий як оптимальний препарат для лікування хворих на шизофренію.

Можливості застосування карипразину при загостренні шизофренії були продемонстровані в ході 3 досліджень, у яких взяли участь дорослі пацієнти. Кожне дослідження включало період підготовки (1 тиждень), період лікування (6 тижнів), період подальшого спостереження за станом пацієнтів для оцінювання переносимості лікування препаратом (2 тижні). Частина пацієнтів приймали фіксовані дози препарату, для частини пацієнтів дози коригувалися в ході дослідження. Діапазон доз карипразину становив 1,5-9 мг/добу (максимальна схвалена доза карипразину становить 6 мг/добу)¹.
У кожному дослідженні оцінювалася зміна стану пацієнта від початку терапії до 6 тижнів лікування. Застосовувалася шкала позитивних і негативних симптомів – PANSS. Додатково дослідники відстежували зміни показань шкали загального клінічного враження – ступінь тяжкості захворювання (CGI-S)^11-13.
Дані дослідження продемонстрували, що лікування карипразином, порівняно з плацебо, дозволило купірувати загострення шизофренії у дорослих пацієнтів^11-13.
Результативність терапії карипразином була схожа з лікуванням іншими антипсихотичними препаратами⁹.

Дослідження 1, фаза 2b являло собою міжнародне, багатоцентрове, рандомізоване, подвійне сліпе, плацебо-контрольоване і контрольоване препаратом порівняння вивчення можливостей прийому карипразину. Дози препаратів були фіксованими. Період проведення випробування – з червня 2008 року по серпень 2009 року. Пацієнти були рандомізовані (1 : 1: 1 : 1 : 1) в групи:
плацебо – один раз на добу (n = 151);
карипразину – 1,5 мг/добу (n = 145);
карипразину – 3,0 мг/добу (n = 147);
карипразину – 4,5 мг (n = 148);
рисперидону – 4,0 мг/добу (включений для підтвердження результатів дослідження, n = 141).
Різниця у зміні показань шкали РАNSS (первинна ефективність) та шкали CGI-S (вторинна ефективність) за період від початку лікування до 6 тижнів терапії була статистично значущою на користь кожної дози карипразину (1,5, 3, і 4,5 мг/добу), порівняно з плацебо. Показники групи рисперидону також відрізнялися від плацебо за обома критеріями. Відмінності показників групи карипразину (для кожної дози карипразину на 1 тижні для карипразину 3 і 4,5 мг, 2 тижні для карипразину 1,5 мг) та групи плацебо, отримані на початку дослідження, зберігалися до кінця випробування. Незважаючи на те, що істотне покращення стану пацієнтів, порівняно із самопочуттям учасників групи плацебо, спостерігалося вже при прийомі найнижчої досліджуваної дози карипразину (1,5 мг/добу), суттєвіші ефекти лікування спостерігалися при застосуванні дози 3,0 мг/добу і 4,5 мг/добу.

Дослідження 2, фаза 3 являло собою міжнародне, багатоцентрове, рандомізоване, подвійне сліпе, плацебо-контрольоване і контрольоване активним препаратом дослідження у паралельних групах. Дози препаратів були фіксовані. Період проведення – з квітня 2010 року по грудень 2011 року.
Пацієнти були рандомізовані (1 : 1 : 1 : 1) в групи:
плацебо – 1 раз/добу (n = 153);
карипразину – 3 мг/добу (n = 155); карипразину – 6 мг/добу (n = 157);
арипіпразолу – 10 мг/добу (включений для підтвердження чутливості аналізу, n = 152).
Різниця у зміні показників шкали РАNSS (первинна ефективність) та шкали CGI-S (вторинна ефективність) за період від початку лікування до 6 тижнів терапії була статистично значущою на користь кожної дози карипразину, порівняно з плацебо.
Показники групи арипіпразолу також відрізнялися від плацебо за обома критеріями. У групах карипразину статистично значуща відмінність від плацебо була досягнута на 1-му і 3-му тижнях застосування 6 і 3 мг/добу відповідно. Відмінності зберігалися до кінця дослідження.

Дослідження 3, фаза 3 являло собою багатоцентрове, міжнародне, рандомізоване, подвійне сліпе, плацебо-контрольоване дослідження у паралельних групах. Дози препаратів були фіксовані, а також могли змінюватися. Дата проведення – з квітня 2010 року по грудень 2011 року. Пацієнти були рандомізовані (1 : 1 : 1) в групи:
група карипразину – прийом 3-6 мг/добу (n = 151);
група карипразину – 6-9 мг (n = 148);
плацебо (n = 147).
Дози карипразину поступово підвищували протягом перших 2 тижнів дослідження до 3 мг (група 3-6 мг/добу) або 6 мг/добу (група 6-9 мг/добу). При недостатній відповіді на лікування доза карипразину могла бути поступово збільшена максимум до 6 мг (група 3-6 мг/добу) або 9 мг (група 6-9 мг/добу), починаючи з кінця 2 тижня. Дозування карипразину було фіксованим з кінця 3 тижня до 6 тижня.
Різниця у зміні показань шкали РАNSS (первинна ефективність) та шкали CGI-S (вторинна ефективність) за період від початку лікування до 6 тижнів терапії була статистично значущою на користь кожної групи лікування карипразином, порівняно з плацебо.
У групах карипразину статистично значущої відмінності від плацебо було досягнуто, починаючи з 1 тижня терапії у групі лікування карипразином 6-9 мг/добу та на 2 тижні в групі 3-6 мг/добу. Статистичні відмінності зберігалися до кінця дослідження в обох групах лікування карипразином.

Агресивна поведінка при шизофренії може бути спричинена різними факторами, включаючи зловживання психоактивними речовинами, недотримання режиму прийому препаратів, дитячі психотравми, розлад поведінки, низький рівень життя¹⁴.
Більшість пацієнтів з шизофренією не агресивні, але у них підвищений ризик появи ворожої або агресивної поведінки^15,16.
Ворожість, для якої характерні дратівливість, гнів, образливість або агресія, – це не те ж саме, що буйна поведінка, але ворожість може переходити в лють і неконтрольовану агресивну поведінку¹⁷. Вираження ворожості та агресія – часті причини госпіталізації хворих на шизофренію, їх стигматизації, тюремного ув’язнення, інвалідизації внаслідок участі у бійках¹⁸.
Прийом атипових антипсихотичних препаратів може сприяти зниженню рівня ворожості та агресії у хворих на шизофренію¹⁹.

Був зроблений зведений ретроспективний аналіз даних трьох досліджень, у яких були продемонстровані позитивні результати дії карипразину на пацієнтів із вираженим загостренням шизофренії та високим рівнем ворожості до оточуючих. Усіх пацієнтів, які брали участь у дослідженнях, можна було віднести до двох груп: група, яка отримувала карипразин (n = 1024) у дозах 1,5-9 мг/добу та група плацебо (n = 442)³.
Ступінь ворожості пацієнтів відстежували за середнім балом показника ворожості (P7) за шкалою PANS. Оцінювали вербальні та невербальні прояви гніву й образи, включаючи сарказм, пасивно-агресивну поведінку, словесні образи та фізичну агресію²⁰.
Тести проводили від початку лікування до 6 тижня терапії.
Бали призначалися за наступним алгоритмом: від 1 (відсутність ворожості) до 7 (надзвичайна ворожість, включаючи виражений гнів, неконтактність або фізичне насильство)²⁰.
Середню зміну показника ворожості РАNSS щодо вихідних даних оцінювали серед усіх хворих і в підгрупах пацієнтів, розподілених за зростанням вихідних рівнів ворожості:
— мінімально тяжкий ступінь (бал ≥ 2: сумнівна патологія/верхня межа норми);
— легкий ступінь (бал ≥ 3: непряме або стримане вираження гніву, включаючи сарказм, неповагу, ворожу експресію, рідко – дратівливість);
— середній ступінь (бал ≥ 4: виражено вороже ставлення, часто – дратівливість, пряме вираження гніву або образи).
Для перевірки можливості зменшення проявів ворожості на тлі лікування карипразином були проведені додаткові дослідження з метою коригування можливих спотворюючих ефектів, спричинених ліквідацією позитивних симптомів або розвитком седативної дії ³.
Серед усіх пацієнтів різниця у зміні показника ворожості за шкалою PANSS щодо вихідної оцінки до 6 тижня терапії була статистично значущою на користь карипразину. Причому зниження вираженості симптому спостерігалося при кожному обстеженні з 1 тижня прийому препарату до 6 тижня.

В аналізі рівня ворожості у підгрупах були відзначені статистично значущі відмінності у зміні середніх значень показника до 6 тижня лікування. Позитивні зміни спостерігалися у пацієнтів, які приймали карипразин.
До 6 тижня лікування у групі карипразину був помітний взаємозв’язок між вираженішим зниженням рівня ворожості серед найагресивніших на початку терапії пацієнтів (з вихідним значенням показника ворожості ≥4)³.

Даний ретроспективний аналіз показав, що застосування карипразину може мати специфічну дію і сприяти зниженню рівня ворожості. При цьому седативна дія не відіграє ніякої ролі. Покращення найбільше помітне у пацієнтів із початково високим рівнем ворожості та агресії³.
Карипразин може бути прийнятним варіантом лікування для пацієнтів з гострою шизофренією та ворожою поведінкою.

(Реагіла® УКР: UA/17545/01/01, UA/17545/01/02, UA/17545/01/03, UA/17545/01/04 від 12.08.2019) №1772 від 12.08.2019. З інструкцією можна ознайомитися на сайті