Через відсутність інформативності лабораторної та променевої діагностики при підозрі на розлади шизофренічного спектру, основна увага лікаря має бути зосереджена на поєднанні симптомів, які характерні для даного захворювання.
Визначення шизофренії було дано на основі робіт:
• Еміля Крепеліна (1856–1926 рр.) – ключові тези: абулія, хронічний перебіг шизофренії, несприятливий результат захворювання;
• Ейгена Блейлера (1857–1939 рр.) – ключові тези: фундаментальні симптоми (ослаблення асоціативних зв’язків, сплощений афект, абулія, аутизм, розщеплення свідомості, порушення уваги) та додаткові симптоми (галюцинації, маячення);
• Курта Шнайдера (1887–1967 рр.) – ключові тези: спотворення сприйняття дійсності, позитивні симптоми.
Точки зору на провідні симптоми захворювання змінювалися з часом¹.
Розробка Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів (DSM) і Міжнародної класифікації хвороб (МКХ) Всесвітньої організації охорони здоров’я дозволила визначити основні ознаки шизофренії, хоча критерії діагностики захворювання продовжують змінюватися.
Критерії шизофренії відповідно до МКБ і DSM незначно різняться між собою. Але, як правило, при постановці діагнозу їх використовують спільно.

Як і слід було очікувати, при класифікації симптомів шизофренії насамперед враховувалися критерії відповідно до положень DSM і МКБ, підкріплені даними статистки.
Наприклад, у даних класифікаціях наявність позитивних симптомів визнана основним критерієм діагностики шизофренії. Проявів лише негативних симптомів, згідно DSM і МКБ, для постановки діагнозу недостатньо. І це навіть незважаючи на той факт, що негативні симптоми часто присутні на ранніх стадіях захворювання (до постановки діагнозу і гострого психотичного епізоду) ^4–6.
Ще одна складність діагностування шизофренії полягає в тому, що такий важливий критерій шизофренії як нейрокогнітівні симптоми раніше не згадувався в жодній системі класифікації⁷.
Дані фактори варто розглядати як істотні обмеження кількісного підходу, який використовується наразі для діагностики шизофренії.

Шкали клінічної оцінки використовуються для оцінювання симптомів та визначення ступеня тяжкості шизофренії.
Їх можна розглядати як метод кількісної оцінки психопатологічної симптоматики, що дозволяє відслідковувати зміну симптомів з плином часу.
Діагностичні шкали часто застосовують у процесі клінічних досліджень для вивчення ефективності лікування хворих на шизофренію.
Варто визнати, що відсутність достатнього часу для роботи з пацієнтом, недостатня кваліфікація фахівця може обмежувати можливості використання шкал.
Нові оцінювальні шкали, які зручно використовувати саме в клінічних умовах, дозволяють дати точнішу оцінку ступеня вираженості негативних симптомів шизофренії.
При цьому немає єдиної думки про те, яка з існуючих діагностичних шкал найоптимальніша для виявлення та оцінювання симптомів шизофренії.

PANSS – Шкала оцінки позитивних та негативних синдромів15 – шкала клінічної оцінки, яка найчастіше використовується, була розроблена, виходячи з необхідності узагальнення даних про симптоми шизофренії.
У PANSS передбачені 30 показників за 3 субшкалами. Показники оцінюються за 7 градаціями – від 1 (відсутність симптому) до 7 (гранична вираженість симптому).
Показники оцінки позитивних симптомів включають маячення, дезорганізацію, галюцинації, збудження, відчуття власної величі, підозрілість та ворожість.
Показники негативних симптомів (показники NS) включають сплощений афект, емоційне відчуження, обмеження контактів, апатію, пасивність, соціальне відчуження, порушення абстрактного мислення, відсутність спонтанності та плавного плину мовлення, стереотипне мислення.
Стереотипне мислення і порушення абстрактного мислення більше не вважаються негативними симптомами, включення цих показників може ускладнити аналіз негативних симптомів за шкалою PANSS при використанні субшкали NS16.
Показники загальної психопатології, пов’язані з доменами позитивних або негативних симптомів, включають стурбованість соматичним здоров’ям, тривогу, відчуття провини, напруження, манірність та «застигання» у певній позі (кататонію), депресію, рухову загальмованість, обмеження контактів, незвичайні думки, ідеї, дезорієнтацію, порушення уваги, порушення критичності, проникливості, вольові розлади, ослаблення контролю, зосередженість на власних переживаннях, соціальну ізоляцію.
Враховуючи необхідність створення препаратів для полегшення негативних симптомів, були розроблені нові шкали, які дозволяють проводити клінічні випробування засобів та відстежувати їх вплив на вираженість негативних симптомів шизофренії.
У шкалі BNSS (the Brief Negative Symptom Scale – Коротка шкала негативних симптомів)17 та опитувальнику CAINS (the Clinical Assessment Interview for Negative Symptoms — Клінічному опитувальнику для оцінки негативних симптомів) (13) передбачені показники, які охоплюють усі 5 конструктів негативних симптомів:

Оскільки ознаки та симптоми, які виявляються при шизофренії, можуть виникати й при інших захворюваннях, лікуючий лікар до постановки діагнозу «шизофренія» повинен виключити інші психічні розлади або захворювання, які можуть супроводжуватися психотичними симптомами, негативними симптомами або когнітивною дисфункцією.
Щоб виключити наявність іншої психопатології, необхідне клінічне обстеження пацієнта, вивчення даних лабораторної та інструментальної діагностики, ретельний збір анамнезу, опитування друзів та рідних, вивчення історії життя, співставлення симптомів з критеріями МКБ, можливе призначення психіатричної експертизи.
Критерії діагностики шизофренії та інших психотичних розладів співвідносяться із 5 психопатологічними доменами: галюцинації, маячення, дезорганізована мова, аномальна психомоторна поведінка та негативні симптоми.
У кожному домені ступінь тяжкості й тривалість прояву симптомів відрізняються в окремих осіб при однаковому діагнозі. Варіативність симптомів може стати основою для диференційної діагностики ¹⁷.

^{*Більше не передбачено в МКХ-11}