Незважаючи на те, що комбіноване лікування часто призначається пацієнтам із шизофренією (~ 30%), подібна терапія все ще викликає сумніви у фахівців через відсутність доказів її ефективності та безпечності.
Метааналіз рандомізованих клінічних досліджень (РКД) виявив змішані результати.
Зазвичай вчені звертаються до короткострокових результатів досліджень, оскільки для оцінювання підтримуючого лікування при шизофренії та отримання довгострокових результатів терапії потрібна велика кількість пацієнтів (приблизно 1000) і, ймовірно, з цієї причини такі дослідження не проводяться.
Однак, оскільки шизофренія – це хронічний стан, для пацієнтів є набагато важливішими довгострокові результати лікування, які включають запобігання рецидивам і розвитку інших соматичних захворювань, а також зниження смертності.
За відсутності довгострокових РКД, оглядові дослідження із залученням великих електронних баз даних заповнюють інформаційні прогалини у цій сфері.
Дослідження, проведене професором Тііхоненом (Tiihonen et al.), являє собою загальнонаціональне когортне дослідження, проведене у Фінляндії та спрямоване на вивчення зв’язку лікування пацієнтів із шизофренією певними комбінаціями нейролептиків, з повторною профільною госпіталізацією цих пацієнтів.
Повторна госпіталізація до психіатричного стаціонару бралася як маркер рецидиву серед 62250 пацієнтів на тлі застосування 29 різних типів антипсихотичної монотерапії та комбінованого лікування у період з 1 січня 1996 року по 31 грудня 2015 року.
При повторній госпіталізації до психіатричного стаціонару вимірювалося відношення ризиків (ВР) для комбінованого лікування, порівняно з монотерапією у одного і того ж пацієнта. Мінімізація систематичної помилки відбору проводилася методом внутрішньоособового аналізу, при якому кожен пацієнт виступав «контролером» свого стану.
Група хворих, яка отримувала лікування комбінацією клозапіну та арипіпразолу, належала до найнижчого ризику повторної госпіталізації до психіатричного стаціонару.
Результати цієї групи перевершили результати груп, які отримували лише клозапін (монотерапію), в тому числі групи, яка показала найкращий результат (єдина монотерапія, зазначена в десяти кращих варіантах лікування) з різницею в 14% (ВР, 0,86; 95% ДІ, 0,79-0,94) в аналізі, який включає усі періоди комбінованого лікування, та 18% у консервативному варіанті аналізу комбінованої терапії, за винятком періодів коротше 90 днів (ВР 0,82; 95% ДІ 0,75-0,89; P < 0,001).
У пацієнтів із першим епізодом шизофренії відмінності між терапією клозапіном у поєднанні з арипіпразолом та монотерапією клозапіном виявилися ще помітнішими (різниця, 22%; ВР, 0,78; 95% ДІ, 0,63-0,96 в аналізі, включаючи усі періоди комбінованої терапії, та відмінність, 23%; ВР, 0,77; 95% ДІ, 0,63-0,95 в аналізі консервативно визначеної комбінованої терапії).
В цілому, комбінована терапія показала зниження ризику повторної профільної госпіталізації на 7-13%, порівняно з будь-якою монотерапією (у діапазоні від ВР 0,87; 95% ДІ 0,85-0,88 до ВР 0,93; 95% ДІ 0,91-0,95; P < 0,001).
Це когортне дослідження засвідчило, що комбінована терапія в якості підтримуючого лікування при шизофренії здатна перевершити монотерапію. Поєднання клозапіну з частковим агоністом арипіпразолом асоціюється із найменшим ризиком повторної госпіталізації до психіатричного стаціонару, що вказує на можливу ефективність застосування двох антипсихотичних препаратів з різними профілями рецепторів при лікуванні шизофренії. Доза клозапіну під час комбінованої терапії була незначно нижчою, ніж у період застосування монотерапії, що дозволяє припустити, що зниження дози стало головною причиною кращого результату. Причиною позитивного ефекту можуть бути різні типи рецепторних профілів. Стаття посилається на метааналіз, у якому при додаванні арипіпразолу (часткового агоніста рецептора дофаміну D₂) до клозапіну знизилися побічні ефекти, такі як збільшення маси тіла та підвищення рівня пролактину, в той час як комбінація двох антагоністів дофаміну D₂ показала більше підвищення пролактину, але зменшення безсоння. При зниженні небажаних явищ також збільшувалася прихильність до лікування серед пацієнтів.
У статті зроблено висновок, що позитивний досвід призначення комбінованої терапії може стати передумовою для доопрацювання поточних клінічних настанов.