Один із міфів, пов’язаних із шизофренією, полягає в тому, що шизофренія вважається значною мірою спадковим захворюванням, тому, у зв’язку з цим, протягом багатьох років здійснювалося фінансування декількох генетичних досліджень. Проте, нещодавні наукові відкриття ставлять цю теорію під сумнів.

У 1960-х роках спадковий характер шизофренії був названий серед інших потенційних причин, таких як стосунки в сім’ї. При цьому в інструкціях зазначалося, що «відносна важливість генетичних факторів усе ще не визначена».² Проте, до початку ХХІ століття ця теорія була домінуючою, і вважалося, що шизофренія «безсумнівно, є генетичним захворюванням».
Більше того, в 1990-х роках генетики припустили, що «існує велика ймовірність того, що більша частина мутацій генів або усі мутації, пов’язані з ризиком розвитку шизофренії, зачіпають нетрансльовані ділянки у структурі генів, які регулюють експресію генів». Це означає, що шизофренія може бути на 100% спадковим захворюванням, при якому фактори зовнішнього середовища мають невелике значення або зовсім не відіграють ніякої ролі.¹ Проте, дослідження, проведені в наступні роки, починаючи з проєкту «Геном людини» у 2003 році, після якого розпочався повногеномний пошук асоціацій (GWAS), не дали очікуваних результатів щодо спадкового характеру шизофренії.² TТаким чином, можна зробити висновок, що генетичні порушення можуть відігравати роль у розвитку шизофренії, але вони не є її єдиною причиною.

Доктор Торрі (Torrey) і доктор Йолкен (Yolken) з Медичного науково-дослідного інституту Стенлі та Центру медичних досліджень імені Джонса Хопкінса в США відповідно, нещодавно опублікували оглядову статтю в якій зазначається, що роль спадковості у розвитку шизофренії перебільшена.²
Дослідники проаналізували дані щодо генетично детермінованого характеру шизофренії, отримані в дослідженнях популяційного масштабу на близнюках. Вчені виявили, що спадкова схильність до розвитку захворювання набагато менше виражена, ніж раніше стверджували генетики.
Зокрема, за їхніми оцінками, показник успадкованої шизофренії становить 28%, що набагато менше, ніж передбачалося раніше (80-85%).
Торрі та Йолкен працювали над розумінням причин шизофренії протягом багатьох років. Їхній аналіз виявив, що токсоплазмоз, інфекція, спричинена паразитом Toxoplasma gondii, може бути пов’язана з початком розвитку шизофренії. Виявлення даної асоціації змінило розуміння генетичної теорії розвитку шизофренії. Інфікування токсоплазмозом декількох членів однієї родини може обумовлювати псевдогенетичні характеристики шизофренії.
На закінчення необхідно відзначити, що генетичні фактори можуть відігравати роль у розвитку шизофренії, але вони не такі значущі, як передбачалося раніше.
Згідно з наявними даними, генетична схильність може бути схожа зі спадковим ризиком, характерним для інших соматичних і психічних патологій.
Завдяки новаторській роботі доктора Торрі, доктора Йолкена та інших дослідників, очікується, що акцент зміститься на фактори зовнішнього середовища та інші фактори, які можуть бути причиною захворювання.
Таким чином, вихід за рамки генетичних теорій відкриває нові можливості для розробки методів лікування шизофренії.