Антипсихотичні препарати були введені в 1950-х роках для ослаблення або полегшення психотичних епізодів (зорові або слухові галюцинації та маячення).¹
Антипсихотичні препарати, в основному, використовуються для лікування позитивних симптомів шизофренії, але їх тривале застосування може призвести до терапевтичної резистентності або проявів побічних ефектів, таких як мимовільні рухові розлади, тремор, сонливість, зміна обміну речовин і ваги^2,3.

Типові антипсихотичні препарати, такі як галоперидол і хлорпромазин, були впроваджені в клінічну практику першими. І до сих пір вони можуть бути призначені пацієнтам із шизофренією при неефективності нових препаратів.⁴
Названі вище ліки здатні спричиняти небажані явища – екстрапірамідні симптоми (ЕПС). Це група симптомів, до якої входять паркінсонізм, дистонія та акатизія.⁶
Прояви побічних ефектів варіюються залежно від препарату.
Крім ЕПС, також поширеними є сухість у роті, ригідність м’язів та дискінезія .⁴
Через тяжкі побічні ефекти при лікуванні типовими антипсихотиками була розроблена група нових препаратів для лікування шизофренії – атипові антипсихотичні засоби.
Ці ліки були схвалені в 1990-х роках і стали препаратами вибору .⁵
Назва «атипові» антипсихотики з’явилася на противагу поняттю «типові», яке було присвоєне препаратам першого покоління. Атипові антипсихотики менше зумовлюють побічні ефекти, хоча існують дані про розвиток акатизії, метаболічних порушень та судом при лікуванні антипсихотиками другого покоління.⁵
Із відкриттям у 1959 році клозапіну, першого атипового антипсихотичного препарату, схваленого до застосування⁸, стало очевидно, що його застосування менше спричиняє ЕПС у хворих на шизофренію, порівняно з іншими антипсихотичними препаратами. Клозапін активно застосовувався протягом десятиліть. Він був єдиним засобом, схваленим для лікування терапевтично резистентної шизофренії.⁹

Алгоритм заміни, доза і стратегія повинні бути розглянуті в кожному конкретному випадку з урахуванням даних клінічних досліджень і реальної клінічної практики.
У разі неефективності терапевтичної схеми, перша заміна має полягати у поступовому збільшенні дози препарату до верхньої межі схваленої дози за умови переносимості лікування .³

Необхідність заміни антипсихотичних препаратів може бути розглянута у наступних випадках¹²

Заміна антипсихотичного препарату може бути проведена через два тижні після початку прийому¹³. Однак, точні терміни не визначені.
Дані досліджень, у яких взяли участь пацієнти з поганою відповіддю на монотерапію антипсихотичними препаратами, свідчать про те, що робити інтервал між прийомом першого засобу і препаратом-заміною не варто – зростає ризик розвитку рецидиву шизофренії .¹⁵
Розроблені різні алгоритми заміни препаратів при лікуванні шизофренії.
Детальна інформація представлена у таблиці нижче .¹⁵

За матеріалами: Keks, Schwartz and Hope. Aust Prescr. 42(5), 152–157 (2019)¹⁵

Дослідження виявили, що істотні відмінності у проявах небажаних явищ (тремор, запаморочення, дискінезія, екстрапірамідні симптоми, синдром відміни) при використанні різних алгоритмів заміни препаратів відсутні. ^16,17
Це дозволяє зробити припущення про те, що в клінічній практиці може застосовуватися будь-яка із цих стратегій: пряма заміна, перехресна зміна дози, продовження прийому першого препарату із повільнішою зміною дози та подальшим скасуванням.^16,17
Крім того, є дані про те, що більшість хворих, які одночасно отримують декілька антипсихотичних препаратів, можуть бути переведені на монотерапію антипсихотичними препаратами без клінічного погіршення.
При цьому лікування декількома антипсихотичними препаратами одночасно може бути дієвим у небагатьох хворих на шизофренію .¹⁸
Як згадувалося вище, у процесі заміни одних антипсихотичних препаратів на інші одночасний прийом декількох антипсихотичних препаратів у перехідному періоді неминучий.
Якщо після заміни препарату стан пацієнта погіршується, порівняно із самопочуттям у перехідному періоді, необхідно призначити пацієнтові комплексну терапію – застосування двох антипсихотиків, першого, та препарату, обраного для заміни засобу .¹⁹